ДЕРЖАВОТВОРЧА, НАЦІЄТВОРЧА ТА ЕТНОКУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАТРІОТА-НАЦІОНАЛІСТА ЯРОСЛАВА ПОТАПЕНКА

01.08.2016 12:00

Стаття надрукована у часописі Українознавство. (Фігурний Ю. Державотворча, націє творча та етнокультурна діяльність патріота-націоналіста Ярослава Потапенка (1975-2016)/ Ю.Фігурний // Українознавство. Науковий часопис. – №2(59) – С.124-136. - http://nndiuvi.org.ua/book/journal/2016/2(59)-w.pdf )

Авторська версія - без редакційних правок.

ДЕРЖАВОТВОРЧА, НАЦІЄТВОРЧА ТА ЕТНОКУЛЬТУРНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПАТРІОТА-НАЦІОНАЛІСТА

ЯРОСЛАВА ПОТАПЕНКА (1975-2016).

Юрій Фігурний

кандидат історичних наук,

завідувач відділу української етнології НДІУ

Анотація. У статті аналізується державотворча, націєтворча та етнокультурна діяльність патріота-націоналіста Я. Потапенка. Автор переконаний, що саме такі героїчні звитяжці сприяють становленню і розвитку української політичної нації та реалізації української національної ідеї.

Ключові слова: Україна, українці, Революція Гідності, Ярослав Потапенко, українські етнокультурні, державотворчі та націєтворчі процеси.

 

ДЕРЖАВОСОЗИДАТЕЛЬНАЯ, НАЦИЕСОЗИДАТЕЛЬНАЯ И ЕТНОКУЛЬТУРНАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ПАТРИОТА-НАЦИОНАЛИСТА ЯРОСЛАВА ПОТАПЕНКО

(1975-2016)

Юрий Фигурный

кандидат исторических наук,

заведующий отделом украинской этнологии НИИУ

Аннотация. В статье анализируется державосозидательная, нациесозидательная та етнокультурная деятельность патриота-националиста Ярослава Потапенко. Автор убежден, что именно такие героические лидеры способствуют становлению и развитию украинской политической нации и украинской национальной идеи.

Ключевые слова: Украина, украинцы, Революция Достоинства, украинские этнокультурные, державосозидательные и нациообразующие процессы.

STATEBUILDING, NATIONCREATIVE AND ETHNO-CULTURAL ACTIVITIES OF NATIONALIST-PATRIOT YAROSLAV POTAPENKO

(1976-2016)

Yuriy Fihurnyi

Candidate of Science in History,

Head of Ukrainian Ethnology Department of RIUS

Annotation. The article analyzed statebuilding, nationcreative and ethno-cultural activities of nationalist-patriot Ya. Potapenko. The author is convinced that such heroic leaders contribute to the establishment and development of the Ukrainian political nation and the Ukrainian national idea.

Key words: Ukraine, Ukrainians, Ukrainian ethnic and cultural processes and the formation of nations.

 

У четвер, 14 січня 2016 року раптово пішов із життя патріот-націоналіст Я. Потапенко. У січні Ярослав Олександрович планував завершити і віддати до друку свою чергову наукову працю «П’ята російсько-українська війна: від Майдану до Східного фронту» та розпочати роботу над книгою спогадів про Революцію Гідності. Часу як завжди було обмаль, тому доктор історичних наук працював до пізньої ночі. Близько третьої години він ліг спати і не прокинувся. Про таку смерть у 80-90 років можна лише мріяти, але не у 40. Медичне обстеження не виявило ніякої патології. Фізично Ярослав був здоровий, спортсмен, не зловживав, не вживав, не палив… Про таких як він кажуть – згорів на роботі. В нашому випадку Ярослав, як той легендарний Данко, віддав всю свою життєву енергію та поклав на вівтар Свободи та Революції Гідності власне любляче Серце і звитяжний Дух! Є людські особини, для яких патетичні заклики, на кшталт «Куля в лоб, то куля в лоб!» є лише гарним еквілібристичним прикриттям їхньої ницості та брехливості, але на противагу таким пристосуванцям, пройдисвітами і пустоцвітам є особистості для яких Слово – це Чин і Дія!

В одному зі своїх останніх прижиттєвих інтерв’ю, яке було оприлюднене на сайті Інтернет-видання «Вісник Переяславщини» 27 грудня 2015 р. на запитання журналіста, як ваші родичі та дружина реагували на те, що ви активно включилися в революційний процес Я. Потапенко щиро відповів: «Їм просто не було куди діватися. Родичі переживали, батьки намагалися мене відговорити від нічних поїздок, але це була свого роду одержимість, якась вперта затятість, коли ненависть до донецьких бандюків нерозривно поєдналися з відчаєм і болем за долю моєї рідної країни. Це було відчуття того, що крім нас цього ніхто не зробить. Я відчував, що у свій час цю справу робили оунівці, а тепер прийшла наша черга. Тобто, від самого початку я розумів: воля або смерть! Я бачив, що все може закінчитися дуже погано, але мусив бути постійно готовим і до втрати життя, і до втрати свободи» [9]

Зрештою, завдяки таким звитяжцям (героям Небесної Сотні, добровольцям, воїнам, волонтерам та іншим небайдужим громадянам) Україна зберегла свою державність і продовжує відстоювати незалежність, оберігати етнічну ідентичність, самобутність, розвивати національну ідентичність та творити і загартовувати у боях українську політичну націю. Хоча, Я. Потапенко і втратив життя, але своєю героїчною діяльністю допоміг зберегти Україні свободу, а українцям надав можливість розпочати ліквідацію кланово-олігархічної системи. Саме тому, актуальність дослідження заявленої теми проявляється у нагальній потребі аналітичного осмислення передумов та перебігу основних подій Революції Гідності та російсько-української війни 2014-2016 рр., на прикладі звитяжного чину патріота-націоналіста Я. Потапенка. Наукова новизна праці полягає у розробці актуальної тематики, яка ще не була предметом спеціального дослідження, оскільки ці доленосні події для України й українців, відбулися лише недавно, а осмислення державотворчої, націєтворчої та етнокультурної діяльності Я.О. Потапенка, нажаль, ще не попали у сферу зацікавлень дослідників.

Мета дослідження полягає в тому, що вивчаючи державотворчу, націєтворчу та етнокультурну діяльність Я. Потапенка (1975-2016), ми намагаємося осягнути як відбувалося становлення особистості вченого, та проаналізувати яким чином він зумів активно долучитися до українського державотворення і націєтворення й об’єднати навколо себе свідомих українських патріотів-націоналістів в ім’я реалізації української національної ідеї.

Для досягнення поставленої мети є доцільним вирішення таких дослідницьких завдань: лаконічно окреслити основні біографічні віхи життя Я. Потапенка, охарактеризувати наукові й етнокультурні зацікавлення вченого, окреслити його націєтворчі здобутки, фахово проаналізувати державотворчу діяльність Я. Потапенка у контексті революційних подій та збройної агресії Російської Федерації в Криму та на Сході України й осмислити шляхи збереження та увіковічення світлої пам’яті про патріота-націоналіста у науковому, культурному, громадському й інформаційному українському просторі.

Ця праця реалізується в межах виконання науково-дослідної роботи, що фінансується з державного бюджету «Україна й українство в етнокультурних процесах світу», керівником якої є професор В. Баран. Вона виконується в НДІУ відповідно до напряму планової роботи відділу української етнології.

На превеликий жаль, державотворча, націєтворча та етнокультурна діяльність Я.О. Потапенка ще не стала об’єктом фахових зацікавлень дослідників, на початок лютого 2016 р. поки є лише одне наукове дослідження цілковите присвячене Ярославу Олександровичу [8]. Ми маємо надію, що з часом ці лакуни будуть заповнені фаховими напрацюваннями, завдячуючи яким українці збережуть і вшанують наукові здобутки та патріотично-націоналістичну діяльність доктора історичних наук, професора кафедри історії та культури України Державного вищого навчального закладу «Переяслав-Хмельницьких державний педагогічний університет імені Григорія Сковороди» (далі Переяслав-Хмельницький ДПУ), активного учасника Революції Гідності, подвижницького діяча громадського та волонтерського руху Переяславщини Я. Потапенка.

Щодо джерельної бази дослідження, то вона є досить таки представницькою. По-перше, це науковий доробок Я. Потапенка, який нараховує понад 100 публікацій, серед них одна індивідуальна монографія та низка навчальних посібників у співавторстві. По-друге, це баготочисельні інтерв’ю Ярослава Олександровича, оприлюднені у ЗМІ України (на шпальтах друкованих періодичних видань, на веб-сторінках електронних ресурсів, на радіо- й телеефірах тощо). По-третє, особисті документи, рукописи тощо, які мають стати персональним архівним фондом Я. Потапенка і зберігатися у ЦДІАУ (м. Києва). По-четверте, особисті спогади та враження про особистість і діяльність Ярослава його побратимів, колег, рідних і знайомих. По-п’яте, документи громадських об’єднань і організацій, зокрема ГО «Майдан Переяславщини» та ГО «Самооборона Переяславщини».

Перші дослідники життєдіяльності українського патріота О. Тарапон та Ю. Бобровнік так описують початок його життєвого шляху: «Ярослав Олександрович Потапенко народився 28 жовтня 1975 р. в с. Пірново Вишгородського району Київської обл. в педагогічній родині  Олександра Івановича та Ганни Іванівни. З 1986 р. родина Потапенків переїхала на роботу до м. Переяслав-Хмельницький, де було засновано педагогічний інститут. Батьки Ярослава – професійні філологи, закохані в українське поетичне слово, – виховували сина чуйним, інтелігентним, глибоко мислячим і  патріотичним юнаком. Після закінчення школи № 6 Ярослав вступив на історичний факультет тоді ще Переяслав-Хмельницького філіалу Українського державного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова, а через рік – на гуманітарний факультет Міжнародного Національного університету «Києво-Могилянська  академія» [8, c. 187].

Зрештою, роки успішного опанування вищої освіти у Переяславі (липень 1992 – липень 1997 рр.) й у Києві (липень 1993 – червень 1997 рр.) посприяли формуванню у юнака якісних гуманітарних знань. У 1997 р. він закінчив Переяслав-Хмельницький державний педагогічний інститут ім. Г.С. Сковороди (далі ПХДПІ) за спеціальністю «Всесвітня історія і народознавство», отримав диплом спеціаліста з відзнакою та йому було присвоєно кваліфікацію вчителя всесвітньої історії і народознавства. Того ж року, Ярослав завершив навчання у Національному університеті «Києво-Могилянська академія» за фаховим спрямуванням «Культура» і йому було присвоєно кваліфікацію бакалавра. З 01.09.1997 р. по 30.06.1998 р. Я. Потапенко працював на 0,25 ставки викладачем кафедри історії та культури України в ПХДПІ. А з листопада 1997 р. по 2000 р. навчався в аспірантурі Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова [1].

26.10 2000 р. у спеціалізованій вченій раді Інституту української археографії та джерелознавства імені М.С. Грушевського НАН України Я. Потапенко захистив кандидатську дисертацію на тему «Зарубіжна історіографія українського націонал-комунізму» [5, c. 2].

Після успішного захисту дисертаційного дослідження Ярослав повертається до Переяслава й поновлюється у 2000 р. на роботу до ПХДПІ, де починає працювати на посаді доцента кафедри історії та культури України. Рішенням президії Вищої атестаційної комісії України від 11 квітня 2001 р. (протокол № 23-06/4) Потапенку Я.О. присуджено науковий ступінь кандидата історичних наук зі спеціальністі 07.00.06 – історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни. Дещо згодом, рішенням Атестаційної колегії від 19 лютого 2004 р. (протокол №1/34-Д) Потапенку Я.О. присвоєно вчене звання доцента кафедри історії та культури України [1].

22 грудня 2012 р. у спеціалізованій вченій раді Переяслав-Хмельницького ДПУ захистив докторську дисертацію «Наукові студії про соціокультурні виміри соматичного буття людини (кінець XIX – початок XXI ст .)» (за спеціальністю 07.00.07 – історія науки і техніки) [6, c. 2].

На підставі рішеня Атестаційної колегії від 25 січня 2013 р. Потапенку Я.О. присуджено науковий ступінь доктора історичних наук із спеціальності історія науки й техніки. Майже через два роки, рішенням Атестаційної колегії від 26 лютого 2015 р. (протокол №1/01-П) Потапенку Я.О. присвоєно вчене звання професора кафедри історії та культури України [1].

Аналізуючи успішну дослідницько-викладацьку кар’єру Я. Потапенка його колеги у травні 2015 р. писали: «Такий стрімкий науково-педагогічний ріст – за 12 років пройдено шлях від аспіранта до доктора наук, – може здатися фортуною, але для тих, хто знає Ярослава Олександровича, зрозуміло, що це – наслідок наполегливої праці, постійного інтелектуального пошуку, впертої роботи над поглибленням власної ерудиції. Колеги та студенти знають Ярослава Потапенка як тонкого інтелектуала, педагога високої культури, професіонала, глибоко обізнаного в багатьох напрямах загальної історії, концептуальних проблемах сучасної історичної науки, культурології, політології… Різноплановість наукових інтересів Я. Потапенка засвідчує тематика його наукових робіт, у яких відображено наукові дискурси з історії України, історіографії, історії української та зарубіжної культури, історії науки і техніки. Наукові публікації дослідника відзначає міждисциплінарний, історіософський та персоніфікований підхід до вивчення історії, актуальність і широта постановки проблеми» [8, c. 188].

Ми повністю погоджуємося з цим твердженням і вважаємо, що поєднання якісної історичної та культурологічної освіти разом з цілеспрямованістю, працездатністю, професійністю й патріотичністю посприяло формуванню дипломованого вченого, знаного як в Україні, так і за її межами.

Проаналізувавши дослідницький дискурс Я. Потапенка, О. Тарапон та Ю. Бобровнік відзначають, що у сфері його наукових інтересів чільне місце займають різноманітні культурологічні проблеми в контексті модерністських концепцій. У даному напрямку досліджень науковцем розглядалися питання лінгвокультурологічного концепту постмодерністського дискурсу, функціонування художнього тексту в сучасному західному культурологічному полі, теоретичні проблеми лінгвістичного повороту в історичній науці, його впливу на політичну сферу, інтерпретації впливу ЗМІ на сучасне суспільство в культурологічних і соціологічних дослідженнях тощо. Своєрідним підсумком наукових напрацювань автора у даній сфері досліджень стала колективна монографія «Лінгвокультурологія» (К., 2011) [8, c. 188].

Також переяславці наголошують: «Окреме місце в наукових студіях Я.О. Потапенка займає постать Тараса Шевченка, котрому присвячено більше десяти статей. Публікації про Кобзаря відзначаються новизною, неординарним підходом до аналізу його діяльності і творчого спадку. Автором зроблено спроби здійснити інтерпретацію творчості Т. Шевченка з позицій психоаналізу, а також у контексті вироблення національної ідентичності. Націєтворчий потенціал творчої спадщини Кобзаря Я. Потапенко проаналізував через призму модерністських концепцій Б. Андерсона і Е. Гобсбаума, в контексті національних рухів, перспектив постмодерну і націогенезу... Достатньо цікавим є аналіз особливостей релігійності Т. Шевченка, висвітлення фольклорних елементів у романтичній парадигмі його творів, історіософське осмислення ним феномену козацтва. Загалом у дослідженнях науковця Т. Шевченко постає символом українського соціокультурного простору….» [8, c. 188].

Окрім загальновизнаних наукових тем Я. Потапенко цікавиться й досліджує інші проблеми, зокрема протистояння ідентичностей в Україні [3], конфлікт українськості з «Русским миром» [2], кризу українського православ’я [4] тощо.

Виступаючи на V Єфремівських читаннях «Релігійне життя Переяславської землі (IX – XXI ст.), присвяченій 100-літтю убієнія святого князя Бориса» (01.10.2015 р., м. Переяслав-Хмельницький), Ярослав Олександрович наголошував, що «Русский мир» є антиукраїнською ідеологією, яка направлена на знищення Української державності, української нації та української культури.

Активне і професійне поєднання Я. Потапенком викладацької та наукової діяльності не лише сприяло його фаховому зростанню, а й національно-патріотичному. На нашу думку, він добре усвідомлював, що для розбудови Української Самостійної Соборної Держави (далі УССД) конче необхідна наявність національно-свідомої та патріотично налаштованої еліти, яку треба творити починаючи з шкільних класів і студентських аудиторій.

З цією метою, зазначають О. Тарапон і Ю. Бобровнік, під патронатом Ярослава Олександровича на історичному факультеті з 2000 р. розпочало свою роботу студентське наукове товариство під назвою «Комітет дослідження історії та сучасності», воно відзначилося активністю в напрямку проведення студентських наукових заходів – від загальноукраїнських до міжнародних, невдовзі за прикладом його роботи було створено загальноуніверситетське наукове товариство [8, c. 190].

Також, Я. Потапенко розумів, що в умовах кланово-олігархічної, постколоніальної, корупційної Системи тільки бездоганний власний приклад може стати дієвим зразком для підростаючого покоління. Тому й почав працювати над собою, долаючи особисті недопрацювання і недоліки. Зрештою, йому це вдалося. За спогадами Ю. Бобровніка, коли він навчався у Переяслав-Хмельницькому ДПУ, серед студентів існував неформальний рейтинг професорсько-викладацького складу, перше місце у ньому займав Я. Потапенко. Без коментарів.

Також О. Тарапон і Ю. Бобровнік наголошували: «Відомий Ярослав Олександрович у Переяславі та за його межами як тренер з кікбоксингу, неодноразово його підопічні виборювали нагороди на всеукраїнських та міжнародних рингах. І це не дивно, адже він є не лише авторитетним наставником у спортивній роботі , але й реальним прикладом для  молоді. Ярослав Потапенко – призер чемпіонату світу з бойових мистецтв за версією WPKA у 2011 р.» [8, c. 190].

Коли на початку 2010 р. до виконавчої влади прийшов В. Янукович зі своїм донецьким кланом і в Україні розпочався тотальний і системний наступ на все українське (мову, тотожність, історію, етнокультуру тощо), то свідомі українці постали перед вибором – схилити голови і мовчки спостерігати як Україна поступово втрачає національну державність і міжнародну суб’єктність, чи гуртувати свої лави й захищати українськість, самобутність, етнічність і національність та слушно чекати нагоди для реваншу. Кожен обирав свій шлях. Ярослав обрав власний – спротив Системі, спочатку пасивний, а згодом – активний. Нагадаємо, що саме у 2010 р. режим В. Януковича посприяв позбавленню С. Бандери і Р. Шухевича почесних звань Героїв України. На противагу цим антиукраїнським діям Ярослав Потапенко у 2011 р. підготував і опублікував наукове дослідження «Рецепція постаті Степана Бандери в сучасній Україні». В ній зокрема він наголошував: «Уславлення і звеличення постаті С. Бандери стверджувало новий тип (рольову модель) української національної ідентичності, як в очах патріотично налаштованих громадян, так і в очах представників комуністичного режиму. У першому випадку це був символ-архетип Лицаря волі, Людини Чину, у другому – посібника «світового зла» (фашизму), підступного й безжального вбивці-бандита, жорстокого і одержимого фанатика» [7, c. 269].

Також дослідник стверджував: «Вважаємо, що надзвичайно продуктивною науковою стратегією могло би стати дослідження впливу С. Бандери на українську історію через призму інтердисциплінарного підходу. Зокрема, перспективними в науковому плані були б спроби проаналізувати вплив Бандери на специфіку національної самоідентифікації в різних регіонах України, на особливості розвитку національно-визвольного руху в другій половині ХХ ст., врешті, на психологію сучасного покоління українських патріотів і вибір ними пріоритетів, методів і тактики політичної діяльності» [7, c. 269].

А вже восени 2013 р. настав час активного спротиву. Ось так розповів Я. Потапенко журналістові О. Матвієнку про початок своєї революційної діяльності: «Коли Азаров оголосив про відмову від євроінтеграції, я зрозумів: якщо ми нічого не робитимемо, через кілька років житимемо при диктатурі. Близько півроку «згори» спускалися розпорядження, щоб ми розповідали студентам про всі позитиви євроінтеграції, проводили наукові конференції, круглі столи… Ми вчергове відчули, що цей президент нас грубо «кидає».  До Києва на мітинг я вперше поїхав 24 листопада. Далі їздив майже щоночі. Нині, на мою думку, відбувається холодна війна між Росією, яка прагне відродити імперію, та Західною цивілізацією. А Україна — поле битви. І одночасно проходить черговий етап національно-визвольної боротьби» [10].

На нашу думку революціонер, патріот і націоналіст Я. Потапенко став яскравим уособленням Революції Гідності. Ярослав Олександрович з самого початку підтримав Євромайдан, був побитий беркутівцями 30 листопада під стелою Незалежності, в ніч з 10 на 11 грудня 2013 р. відчайдушно захищав Майдан з боку вул. Інститутської і зазнав тілесних ушкоджень, 19 січня 2014 р. у т. зв. «криваве Водохреща» перебував в авангарді протестувальників на вул. Грушевського, а 18 лютого у складі 37 сотні Самооборони пішов у т. зв. «мирний наступ» на урядовий квартал і знову вступив у бій зі співробітниками «Беркута» (один проти двох), був збитий з ніг ударом зі спини, отримав кулю в ногу у безжально побитий озвірілими манкуртами-яничарами. Лише фізичний і духовний гарт спортсмена, майстра рукопашного бою, врятували йому життя.

Згодом Я. Потапенко згадував: «Це було 18 лютого під час так званого «мирного наступу». На той період я вже вступив до 37-ї сотні Самооборони Майдану. Кілька наших студентів, у тому числі й мій племінник Вадим Кононенко, захотіли приєднатися до «наступу», отримали від сотника щити, «броніки» та каски й гуртом рушили під Верховну Раду. Самооборона Майдану, вишикувавшись у Маріїнському парку, чекала подальших розпоряджень, традиційно брязкаючи щитами з криками «банду геть!». Хто дав сигнал на штурм, схоже, ніхто так і не зрозумів, але всі були «заряджені» ненавистю й готовністю діяти максимально рішуче. Лави міліції ми потіснили й відкинули метрів на 50, але раптом оголосили перемир’я на 40 хвилин. Поки тривало це перемир’я, відбулось щось дивне: з лівого флангу почулись якісь крики, безлад, метушня, й основна маса людей просто кинулась втікати. Це «Беркут» вдарив звідти. Частина самооборонівців прийняла бій, я зчепився з двома «правоохоронцями», хтось ззаду влупив по голові, я впав. Довго били по голові, а потім вистрелили мені у ногу лежачому й побігли «пакувати» інших. Ключовим моментом було не втратити свідомість! Бог мене помилував, я зміг піднятися й пошкутильгати у провулки. Біля метро «Арсенальна» вибрів на Вадима і ще двох наших хлопців з Переяслава, разом і вибралися до мого кума на Позняки, а вже звідти нам допомогли доїхати додому» [9].

Але залікувавши рани і травми він знову став до лав революціонерів. Тож ми хочемо навести свідчення Ю. Бобровніка про державотворчу діяльність Я. Потапенка в 2014 – 2015 рр.: «Ще на початку 2014 р. Ярослава Потапенка було обрано головою, лідером неформальної громадської організації «Майдан Переяславщини», а в березні 2014 р. вже переобрано головою офіційної ГО «Майдан  Переяславщини». У буремні місяці Майдану Ярослав разом з однодумцями створив ГО «Самооборона Переяславщини», яка займалася організацією нічних чергувань переяславців на Майдані, а в період агресії Росії у Криму організовувала громадські патрулювання Переяславщини, адже  працівники правоохоронних органів були деморалізовані й не мали підтримки в суспільстві, а подекуди відмовлялися або неналежно виконували свої обов’язки, особливо в напрямку захисту режимних об’єктів та адміністративних будинків. З початком московської агресії на Донбасі Ярослав Потапенко активно долучився до волонтерського руху, відзначився організаційною діяльністю по збору коштів для закупівлі бронежилетів, касок як для бійців, мобілізованих із Переяславщини, так і тих військових частин, що знаходилися на передовій без персональних систем захисту, техніки, медикаментів. Завдяки цим зусиллям та ініціативам, підтримці спонсорів і пересічних переяславців, низка військових підрозділів отримували прилади нічого бачення, екіпажі БПМ та БТР, необхідний динамічний захист із металоконструкцій для своїх бойових машин. Неодноразово із волонтерами Ярослав організовував і особисто брав участь у поїздках в зону проведення бойових дій (АТО), щоб провідати земляків, почергувати на блокпостах, дізнатися про потреби бійців» [8, c. 190-191].

Додамо лише, що у Я. Потапенка виважене слово (наукова діяльність) завжди взаємодіяло з дією (патріотично-державницький чин). Він прагнув піти добровольцем на фронт, і пішов би, лише народження донечки стримало його. Те, що він не може зі зброєю в руках захищати Україну від кацапських зайд і сепарів дуже дошкуляло Ярославу, тому патріот-націоналіст став справжнім лідером й організатором волонтерського руху Переяславщини та відвозив зібрану допомогу на самий «передок», і неодноразово потрапляв під ворожі обстріли (в тому число і під Дебальцево).

Також ми хочемо відзначити, що Я. Потапенку як голові ГО «Майдан Переяславщини» запропонували стати очільником Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації, й він навіть погодився. Проте наступного дня Ярослав відмовився від цієї посади, пояснивши це тим, що не спав усю ніч, розмірковував і дійшов до висновку, що він вчений-викладач, а не держслужбовень. На нашу думку це була його фатальна помилка. На превеликий жаль нова влада (П. Порошенко – А. Яценюк), яка змінила стару (В. Янукович – М. Азаров), замість того, щоби вщент зруйнувати кланово-олігархічну систему й творити правову і демократичну країну та здійснювати кардинальні (революційні) реформи в економіці, судочинстві, суспільстві тощо, свідомо і впевнено підпорядкували собі грошові потоки й збагачується. Все це антиукраїнське дійство маскується євроінтеграційними гаслами, імітацією реформ й антикорупційною боротьбою. Це шлях до прірви, дорога ганьби і зради. Цей квест може завершитися не вступом України до ЄС, а її дезінтеграцією, руйнацією й остаточним поглинанням путінською РФ.

Ярослав Потапенко одним із перших це зрозумів і почав активно виступати у ЗМІ і боротися супроти цих псевдореформаторів і псевдоєвроінтеграторів. Так, він наголошував: «Інколи думаю, що Революція Гідності ще не завершилася, просто зараз стадія тимчасового спаду, період контрреволюції. Відчуття близького соціального вибуху просто-таки висить у повітрі. Я впевнений, що він буде, питання тільки – коли? Втім, дуже сподіваюся, що цього разу формат буде не кривавим. Хочеться думати, що Україна вже вичерпала ліміт жорстоких революцій, але, з іншого боку, ми вже вичерпали й ліміт на застій, на загнивання, на деградацію! Якщо й далі все в державі триватиме, як зараз, то ми не матимемо шансів на майбутнє» [9].

Ми переконані, для остаточного знищення старої Системи (олігархат, посттоталітаризм, люмпенство, малоросійство тощо) треба докласти ще багато зусиль, а патріотам-націоналістам треба руйнувати її і демонтувати її як із зовні (т.зв. «Третій Майдан»), так і з середини (перебуваючи у владі). Як кажуть в Україні – крапля камінь точить. Коли буде «Третій Майдан» – невідомо і чи буде він взагалі? Можливо, українці здивують світ іншим феноменом, хто зна…

В Я. Потапенка як фахового вченого-історика, культуролога, політолога та дієвого громадського діяча, була власна візія Української держави. Загальновідомо, міцним підґрунтям цивілізованої держави є її конституція. Проте, як справедливо зазначав Я. Потапенко: «На превеликий жаль, мусимо констатувати, що в реаліях сучасного державотворчого процесу в Україні Конституція виконує роль не стільки основного закону, скільки є інструментом досягнення певних політичних цілей цілком конкретних олігархічних кланів, кожен із яких прагне або здобути владу, або її утримати [12].

Саме тому вчений вважав, що конституційні трансформації 2004 і 2010 років виявилися двома кризовими піками новітньої української державності, виплодами дикої політтехнологічно-маніпуляторської прагматики, агресивною зброєю «внутрішніх окупантів» супроти всього українського [12].

Яким же бачив оновлений Основний закон України Я. Потапенко: «Реалізувати кардинальні реформи в парламентсько-президентській республіці, котра перебуває у стані війни з агресором світового масштабу й диявольської затятості в ненависті до всього українського, неможливо апріорі, тому чергові зміни до Конституції просто необхідні. Ключовою тенденцією цих змін має стати розширення повноважень і відповідальності Президента (збалансоване, втім, пропорційною системою з відкритими списками при виборах до парламенту – аби в депутати потрапили не «грошові мішки», а авторитетні люди, котрі пройшли внутрішньопартійний відбір і громадянську люстрацію)» [12].

Разом із тим, відзначав Я. Потапенко, зміни до Конституції України мають бути не кон’юнктурними й деструктивними, а виваженими й обґрунтованими та не становити прямої загрози існуванню української держави, адже «Основний закон – це не сценарій дешевої комедії, який хоч сто разів переписуй» [13].

Насамперед Українська держава має базуватися на свободі, соціальній справедливості й повному демонтажу посттоталітарної системи-паразита. Однією з рушійних сил розбудови державності у ХХІ ст. має стати наявність в Україні політичної нації, громадянського суспільства та свідомих, патріотично налаштованих українців: «Вперше за кілька десятиліть з’явилося ціле покоління патріотів, готових ризикувати життям і свободою заради своїх ідеалів та принципів. Тому жорстокість режиму призводила до зворотного ефекту: нас вбивали, а ми рвалися до бою з подвоєною злютованістю й одержимою вірою в необхідність битися за свободу до кінця» [11].

Перенавантаження політичної еліти, активне залучення дієвих представників середнього класу допоможе Українській державі ліквідувати кланово-олігархічну систему та розпочати будівництво УССД: «Громадянські активісти, волонтери і добровольці, котрі врятували країну від розпаду й окупації у критично важливий період весни-літа 2014 року, набувають якості нової і потужної суспільної сили, здатної вирішальним чином зламати перебіг подій та змусити очільників держави розпочати-таки процес реформ. Активісти діють переважно через мережеві структури й горизонтальну комунікацію, тому гіпотетичні спроби застосувати до них репресивні заходи призведуть до зворотного ефекту. Громадське середовище поступово зміцнює власні позиції, нарощує впевненість у власних силах та тиск на корумповані державні структури та інституції. Досвід еволюційного накопичення «маленьких перемог» у боротьбі з системою може призвести до «якісного стрибка» в реалізації амбітних завдань загальнодержавної ваги» [14].

Важливим чинником поступального розвитку Української держави є те, що «вперше за століття Україна здобула реальну, а не декларативну незалежність від Росії» [11].

Отже, підсумовує вчений: «саме зараз ми маємо найкращу за останнє століття можливість реалізувати мрію багатьох поколінь українських патріотів – збудувати вільну, справедливу й чесну Українську державу, вигнати окупантів внутрішніх і зовнішніх» [11].

Незважаючи на свою фізичну відсутність, Я. Потапенко буде продовжувати патріотично-націоналістичну діяльність в ім’я України, українців, УССД. Звитяжний чин героя України втілюватиметься в життя за допомогою революційно-державницьких ідей, наукових праць, цілеспрямованих дій вихованців, послідовників і побратимів Ярослава. Врешті-решт, Україна й українці переможуть внутрішніх і зовнішніх ворогів, й наша Батьківщина займе своє місце серед країн-лідерів світової цивілізації.

Нам, в свою чергу, лише треба зберегти і увіковічнити історичну пам'ять про Я. Потапенка, оскільки метафізично людина існує доти, поки про неї пам’ятають! Саме тому, символічно, що у п’ятницю, 22 січня 2016 р., у День Соборності України на дев’ятий день, коли лицарсько-козацька душа Ярослава відлетіла у Вирій, у Переяслав-Хмельницькому районному будинку культури відбувся вечір пам’яті громадського активіста, активного учасника Революції Гідності, голови ради ГО «Майдан Переяславщини» Я. Потапенка.

У вестібюлі приміщення співробітники Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав» (далі - НІЕЗ «Переяслав») організували виставку під назвою «Герої не вмирають!», а один із її розділів був присвяченій життєдіяльності Ярослава Олександровича. На вечорі пам’яті були присутні: батько героя – О. Потапенко, сестра Мирослава і дружина Руслана. Вів вечір побратим Ярослава – Ю. Бобровнік. У залі був встановлений мікрофон і кожен бажаючий міг висловити особисті спогади про Я. Потапенка. Зокрема, однокласниця А. Палатна згадувала про шкільні роки, В. Гречка розповідав про спільні заняття кікбоксінгом, В. Коцур поділився з присутніми інформацією про те, що Ярослав майже завершив наукову працю про російсько-українську війну і мав розпочати книгу спогадів про Революцію Гідності та запросив всіх підтримати і завершити цей проект. С. Шевченко розповіла про людські якості Я. Потапенка, а волонтер О. Чорний розказав про його волонтерську діяльність та пообіцяв, що відремонтований у Переяславі бронетранспортер буде носити ім’я героя. Також зі своїми спогадами про Я. Потапенка виступили, священик УПЦ КП Іоан Бобітко, Н. Заїка, О. Розовик й інші патріоти-переяславчани. У свою чергу Ю. Фігурний запропонував увічнити у Переяславі-Хмельницькому пам'ять про Ярослава Олександровича: 1) назвати на його честь вулицю, 2) організувати в Університеті наукові читання імені Я. Потапенка, 3) проводити щорічний спортивний турнір з кікбоксінгу на його честь, 4) в НІЕЗ «Переяслав» створити музей Революції Гідності, а в ньому зал присвячений особисто переяславчанину. Голова Переяслав-Хмельницької районної державної адміністрації Г. Дубина висунув пропозицію нагородити державною відзнакою (посмертно) Я. Потапенка. Відомий переяславський археолог і бандурист М. Товкайло повідомив, що під час революційних подій кінця 2013 – початку 2014 рр. був вражений радикалізмом молоді, її патріотизмом та тією позитивною енергією, яку випромінював Я. Потапенко під час Революції Гідності. Декан історичного факультету Переяслав-Хмельницького ДПУ Б. Дем’яненко проінформував присутніх, що він разом з колегами вже обговорювали питання про проведення наукових читань, присвячених Я. Потапенку, та має надію, що цей проект невдовзі буде започаткований.

Вечір пам’яті завершився пошануванням всіх тих звитяжців, які віддали свої життя в ім’я світлого майбуття України й українців. «Герої не вмирають!» – тричі урочисто і схвильовано вигукували переяславці.

Таким чином, фахово проаналізувавши державотворчу, націєтворчу та етнокультурну діяльність патріота-націоналіста Я. Потапенка ми прийшли до таких висновків: 1) вивчаючи у своїх наукових дослідженнях українську історію, культуру, лінгвокультуру, етнополітику, релігію тощо вчений послідовно і професійно намагався об’єктивно осягнути місце України й українців у світових цивілізаційних процесах тому його праці стали вагомим внеском у розвиток вітчизняної гуманітаристики; 2) розуміючи, що для зламу старої і віджилої Системи і розбудови УССД країна нагально потребує національно-свідомої та патріотично-налаштованої еліти, Я. Потапенко в аудиторіях Переяслав-Хмельницького ДПУ та поза їх межами цілеспрямовано творив зі звичайних юнаків і дівчат майбутнє української нації і держави (багато з його вихованців згодом стали учасниками Революції Гідності, російсько-української війни та волонтерського руху); 3) досліджуючи спочатку теоретично українські державотворчі та націєтворчі процеси, Ярослав Олександрович у т.зв. «момент істини» став практично втілювати у життя власні україноцентричні переконання (став учасником Євромайдану, Революції Гідності, волонтерського руху, переформатування державної влади на Переяславщині тощо); 4) незважаючи на фізичну смерть Я. Потапенко, патріот і націоналіст, продовжує за допомогою особистих наукових напрацювань й революційних ідей та реальних дій своїх вихованців і побратимів, активно впливати на процес ліквідації старої Системи, на розбудову УССД; 5) шануючи особистість і подвижницьку діяльність Я. Потапенка в ім’я України й українства, нам, свідомим українцям, треба оберігати і пошановувати історичну пам'ять про патріота-націоналіста Я. Потапенка та посприяти увіковіченню його ім’я на скрижалях Книги Буття українського народу.

Закінчити наше дослідження присвячене державотворчій, націєтворчій та етнокультурній діяльності патріота-націоналіста Я. Потапенка, ми хочемо кличем українських революціонерів-націоналістів, як це зробив Ярослав по завершенню свого привселюдного виступу 09.02.2014 у Переяславі-Хмельницькому: «Слава Україні! Героям Слава! Слава Нації! Смерть ворогам! Україна понад усе!»

Література:

  1. Особиста справа Потапенко Я. О. / Відділ кадрів ДВНЗ «Переяслав-Хмельницький ДПУ імені Григорія Сковороди»
  2. Потапенко Я. О. Історико-політичні та соціокультурні наслідки впровадження псевдорелігійної концепції «руського мира» в сучасній Україні // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький. – 2014. – Випуск 33. – С. 291-297.
  3. Потапенко Я. О. Конфлікт ідентичностей в сучасній Україні: погляд крізь призму амбівалентної історичної пам’яті // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія. – Тернопіль, 2013. – Випуск 1. Число 1. – С. 158-164.
  4. Потапенко Я. О. Криза православ’я в Україні: чому так сталося? // PEREYASLAVIKA: Наукові записки Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Збірник наукових статей. Релігійне життя Переяславської землі ІХ – ХХІ ст. – Випуск 1(3). – С. 154-156.
  5. Потапенко Я. О. Зарубіжна історіографія українського націонал-комунізму: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. іст. наук: спец. 07.00.06 «Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни». – К., 2000. – 20 с.
  6. Потапенко Я. О. Наукові студії про соціокультурні виміри соматичного буття людини (кінець XIX – початок XXI ст.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня док. іст. наук: спец. 07.00.07 «Історія науки і техніки». – Переяслав-Хмельницький, 2012. – 46 с.
  7. Потапенко Я. Рецепція постаті Степана Бандери в сучасній Україні // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький. – 2011. – Випуск 26. – С. 269.
  8. Тарапон О., Бобровнік Ю. Історик, інтелектуал, патріот // Наукові записки з української історії: Збірник наукових статей. – Переяслав-Хмельницький, 2015. – Випуск 36. – С. 187-192.
  9. Ярослав Потапенко: «Від самого початку Майдану я розумів, що стоїмо перед вибором: Воля або смерть». Автор: Оксана Божнюк. Вісник Переяславщини від 27.12. 2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/?p=47797]
  10. Ярослав Потапенко: «Україна – поле битви між Росією та Заходом. Автор: Олександр Матвієнко. Вісті № 9 від 14.03.2014. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://i-visti.com/publications/09_722/6694/?print=Y
  11. Ярослав Потапенко Ми зруйнуємо цю систему! (Обіцянка в пам'ять про Небесну Сотню) // Вісник Переяславщини від 03.06.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/?p=15554
  12. Ярослав Потапенко Я б почав текст нової Конституції словами «Україна понад усе» // Вісник Переяславщини від 28.06.2014 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/?p=16529
  13. Ярослав Потапенко Україна не повинна стати першою державою у світі, яка змінює Конституцію на догоду терористам // Вісник Переяславщини від 03.09.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/?p=39693.
  14. Ярослав Потапенко Стосунки між владою і суспільством в сучасній Україні: напруження наростає // Вісник Переяславщини від 30.11.2015 р. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://visnik-press.com.ua/?p=45702.

 

Yu. Fihurnyi

Statebuilding, nationcreative and ethno-cultural activities of nationalist-patriot Yaroslav Potapenko (1976-2016)

Abstract

The article analyzed statebuilding, nationcreative and ethno-cultural activities of nationalist-patriot Ya. Potapenko. The basic biographical milestones in life of Ya Potapenko were outlined. Ethno-cultural and scientific interest of the scientist and his nation creative gains were characterized. Statebuilding activity of Ya Potapenko in the context of revolutionary events and armed aggression of Russia in the Crimea and eastern Ukraine was analyzed. Ways of preserving and immortalizing the memory about the nationalist-patriot in the scientific, cultural, civil and Ukrainian information space were comprehended. Scientist tried to objectively understand the place of Ukraine and Ukrainians in the world civilization processes by studying in its research Ukrainian history, culture, lingvokulture, ethnic, religion. Ya. Potapenko understood that for scrapping old and obsolete systems and the development of Ukraine is a need for national-conscious and patriotic elite. In university classrooms and beyond them he purposefully created of the ordinary young people the future of Ukrainian nation and state. At first he studied statebuilding, nationcreative and ethno-cultural processes theoretically but in the so-called "Moment of truth" Ya. Potapenko become practically carry out his Ukrainian centered convictions (he became a member of Euromaidan, Revolution of Esteem, volunteer movement, reformatting the government in Pereyaslav etc. Despite physical death Ya Potapenko continues through personal scientific developments and revolutionary ideas and real actions of his students and sworn brothers actively influence the elimination of the old system and the development of Ukrainian statehood.