Левченко Максим. Яку Конституцію повинні мати українці?
Питання Конституції в Україні завжди викликає чи не найбільше запитань в процесі державотворення, адже кожна політична верхівка, що циклічно змінюється в нашій державі кожні п’ять років переписує і підлаштовує її під себе. В головний документ нашої держави постійно вносяться різноманітні правки і уточнення, які, на жаль, не завжди вигідні простим українцям. Тож якою має бути наша Конституція, аби відповідати запитам сучасного українця?
Історія української Конституції налічує декілька століть. Біля її витоків стоять такі відомі пам’ятки правової культури, як «Руська Правда», «Литовські статути», акти періоду козацької держави Хмельницького (зокрема, «Березневі статті») тощо. Чого тільки вартує так звана «Конституція Пилипа Орлика», яка була першою в світі, і такою, що сприяла творенню України в етнографічних межах козацької держави, з чітким поділом гілок влади і навіть врахуванням захисту соціально незахищених верств населення тогочасних українців.
Пройшовши далі важливі етапи своєї еволюції, починаючи від того ж «Основного закону самостійної України» Міхновського, українських Конституцій УНР-ЗУНР (1917-1923 рр.) та Конституційних актів Карпатської України, головний документ нашої держави поступово дійшов до періоду нашої незалежності, і нарешті постав перед нами у вигляді нової Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. І тому з гордістю можна сказати, що конституційний процес в Україні став невід’ємною частиною історії українського державотворення, а історія українських конституцій увібрала в себе весь трагізм багатовікової боротьби українського народу за свою національну державність.
Відомий французький автор Реймон Арон, споріднено до важкості давніх мислителів, в своїй праці «Мир і війна між націями» теж задається питанням, яка конституція підходить тому чи іншому народові? Спонукала його до цих роздумів думка про те, що на це питання до нього не могли дати відповідь ні філософи і політологи, ні математики з фізиками. Вивчивши суть питання, дослідник авторитетно заявив, що за абстрактним підходом, здатність функціонування Конституції визначається двома способами. Перший – за допомогою формального, абстрактного аналізу, який можна порівняти з аналізом вільного ринку або «планування з вільним ринком продуктів харчування». Другий – з допомогою експериментального шляху – відповівши на питання, які саме конституції дійсно діяли? І хоч найчастіше в світовій практиці, на конкурентних засадах використовувались обидва методи, все ж вони так і не дали певних наслідків. Певно це тому, що перелік різних методів, від яких залежить дія конституції, ніколи не був вичерпним. Досліджень і справді було небагато, їх важко було тлумачити, і кожен випадок виявляв особливості, які і досі ставлять під питання дієвість «уроків історії». Якщо навіть такі уроки і можливі (а в українському випадку їх просто не злічити), то в світі знайдуться конституції, з яких можна навести винятки для виправдання їх переваг, в засадах яких нерідко лежить повний егоїзм (в нашому випадку - політичний, коли на перше місце стає партійний чи особистий інтерес).
На мою думку, українська Конституція на сьогодні дуже далека від ідеалу. Їй бракує елементарних положень, які були б не гаслом чи закликом, а нормою, яку можна застосувати на практиці.
У мене, як повноправного громадянина нашої держави є проста але чітка позиція, якою має бути омріяна мною Конституція:
По-перше, вона має повністю забезпечувати свободи людини (в тому числі і право на свободу слова, аби надалі не виникало ситуацій, коли студента який задав незручне питання президенту наступного дня виключають з університету). Наша Конституція має відкрито протидіяти свавіллю, яке щоденно на кожному кроці відбувається в Україні. Кілька днів тому двоє поліцейських в Одесі на залізничному вокзалі зупинили дівчину начебто перевірити документи. Далі їй наказали пройти з ними. У невідомому їй приміщенні наказали роздягтись і зґвалтували. Далі їй пригрозили, що якщо вона комусь поскаржиться або спробує написати заяву в поліцію, то позбудеться життя – це самий кричущий випадок свавілля державних правоохоронців за останній тиждень. А скільки всього відбувається загалом кожного року? Мажори і держчиновники (найчастіше, в нетверезому стані) збивають людей, або вбивають їх і в більшості випадків лишаються безкарними. Такого в ідеалі не повинно бути в Україні, бо закон один для всіх, а наша Конституція та інші нормативно-правові акти мають протидіяти свавіллю і виконуватись у кожному конкретному випадку. В Україні нарешті має запрацювати принцип рівності держави і людини перед законом і судом, для кожного без виключення.
По друге, кожен громадянин може в прописаному Конституцією порядку протидіяти поведінці держави, що виходить за межі її повноважень. Порушуються твої права? Країна не виконує перед тобою свої безпосередні зобов’язання, чи не виплачує належних соціальних виплат? Свіжі і неодиничні прецеденти, коли для того, аби боєць що відслужив в зоні АТО для отримання статусу «учасник бойових дій» має ще якийсь час відбути службу у військовій частині. При цьому наша держава не дивиться, в якому стані морального і фізичного здоров’я він повернувся додому. В мого друга була подібна ситуація, коли його з десятком осколків по всьому тілу прямо з реабілітації забрали дослужувати термін в частину, де він і помер. Його вбила не лише участь в неоголошеній війні, полон в якому він був півроку, його вбила байдужість до нього української держави. В оновленій Україні кожен громадянин повинен отримати своє законне право апелювати до держави, і бути беззаперечно правим у якості вини останньої. Потрібно закласти основи, за якими кожен зможе боротись з державними промахами, і не бути зазделегідь неправим.
По-третє, в основу нової Конституції мають бути покладені системи ціннісних категорій, що вже давно розроблені під егідою ООН та інших міжнародних інституцій. Головними функціями держави мають стати абсолютно нові пріоритети: створення освітньої системи виявлення і розвитку талантів людини; збільшення тривалості життя; покращення екологічних умов життя людини; розвиток соціального капіталу держави; підтримання балансу розвитку громад; планування розвитку економіки та інтеграція в глобальну торгову систему; стандартизація життєдіяльності по ключових сферах – санітарна, пожежна, екологічна; постійне підвищення соціальних стандартів та купівельної спроможності українців; рішучий вплив щодо повного виконання законів усіма громадянами без винятку; гармонізація інтересів людини, громади та державної служби; формування ідеології держави на основі загальнолюдських цінностей через розвиток філософії, культури, освіти і засобів масових інформацій.
Безперечно, цей список можна продовжувати до нескінченності, адже я переконаний що кожному українцю є що сказати і побажати законотворцям з цього приводу. Але час підсумовувати, і тому скажу, що я хочу, аби Конституцією України нарешті перестали користуватись конкретні політики, які приходять до влади задля того, аби змінювати її під себе, і тим самим віддаляють її від тої «Конституції української мрії» яка б задовольняла наші національні інтереси і сприяла б вільному і безтурботному життю кожного українця. Я вірю, що ті потрібні зміни, які наразі лежать в паперовому вигляді в стінах парламентських комітетів і шухлядах нової генерації молодих експертів та політиків, рано чи пізно будуть прийняті і втілені в життя, а українські громадяни назавжди забудуть про те, що нашій Конституції чогось бракує. Головна вимога кожного думаючого українця – аби конституційна реформа була якісною і дієвою, відповідала викликам сьогодення. Наша кінцева мета – аби Основний Закон нашої держави як нормативна основа національної правової системи своїми приписами на ділі забезпечував, найперше, стабільність та непорушність основ конституційного ладу та демократичного устрою держави, а з іншого – її невпинний прогресивний розвиток і модернізацію. Я мрію, аби мої діти і онуки гордились тим, що є громадянами гідної європейської держави, і з великою повагою повсякчас керувалися головним документом своєї Батьківщини.
Максим Левченко