Шихов Петро. Лімітрофна держава

           На сьогоднішній день на жаль доводиться констатувати, що за двадцять п’ять років незалежності Україна не змогла інтегруватися в Західне суспільство, яке є стратегічним завданням для нашої держави.  Успіхи на шляху досягнення цієї цілі мали суто інституціональний характер і особливо не позначилися на конкурентоспроможності економіки України серед держав Європейського союзу та світу в цілому. Водночас намагання зблизитись на пострадянському (в особливості євразійському) напрямку було припинене з політичних міркувань (процес виходу України з СНД). Ситуація яка зараз склалася на європейському рівні є «радянсько-імперською» спадщиною. Все, що відбувалося в Україні після здобуття незалежності, має виражений лімітрофний характер.

Термін «лімітрофна держава» в 20 столітті використовувався для позначення держав, що утворилися після розпаду Російської імперії, такі як Польща, Естонія, Латвія, Литва і Фінляндія. Сьогодні це поняття має більш сучасний характер. Лімітрофні держави – це країни які знаходяться на кордонах між цивілізаціями, і є своєрідними буферними зонами та які довгий час були об’єктами завоювань могутніх держав і перебували під їх безпосереднім контролем. Нав’язування мови, культури та традицій, яке було започатковане ще при Російській імперії та продовжилось при СРСР наклало відбиток на самоідентифікацію населення пострадянських держав, що призвело до міжетнічних конфліктів. Цей розклад влаштовує як Росію так і Захід, бо це дозволяє уникнути прямого військового конфлікту між ними.

Лімітрофні держави мають характерні особливості які дозволяють їм виділятися серед інших держав. Першою такою особливістю є те що лімітроф є об’єктом, а не суб’єктом світової геополітики. По-друге вони відрізняються внутрішнім протистоянням при виборі стратегічного партнера, що призвело, наприклад, до війни в Придністров’ї, Абхазії, Осетії та на Донбасі. По-третє визнання лімітрофа як «держави» ставиться під сумнів тими наддержавами які цю незалежність і визнали. Це підтверджується тим, що міжнародні договори про захист або економічне співробітництво можуть в будь-який час бути не тільки порушені, а і відмінені. Наприклад Будапештський меморандум, який підписала Україна з Великобританією, США та Росією був порушений останньою. Лімітрофним державам характерна внутрішньополітична нестабільність. Це виявляється в змінах зовнішньополітичного курсу. Для України це виявилося насамперед у постійному виборі «правильної сторони»: Росії чи США та ЄС. І цей конфлікт переростає в постійні протистояння на політичній арені, що вилилось в Помаранчеву революцію та Революцію Гідності.

Основними державами-лімітрофами в Східній Європі є Україна і Молдова. Вони підпадають під усі критерії приналежності до них. За більш ніж двадцять років незалежності ми не стали суб’єктом міжнародної політики. Це прослідковується на протязі всього історичного розвитку цих двох держав. Нав’язування чужої мови на протязі століть та постійна окупація відгукуються у сьогоденні. Це проявляється в постійних інформаційних війнах, яка призводить до розділення України на Східну та Західну і маніпулювання мовним питанням призвело до війни з міфічною «Новоросією» та до окупації Кримського півострова як «исконно русской территории».  Нам не дають економічно розвиватися, а дозволяють тільки деградувати і воювати між собою. Тому я вважаю Україну лімітрофною державою за всіма критеріями, і подолання цієї лімітрофності можливе лише під час великого геополітичного потрясіння, яке змінить розстановку сил у світі, бо тільки тоді у нас буде шанс стати одним із основних гравців «Великої шахівниці світу».