Шихов Петро. Войовничість» Росії: перспективи діалогу з ворогом

         Унаслідок появи концепції «русского мира» та «русской весны» і їхнього прояву в міжнародній політиці постало питання: звідки вони з’явились? В Україні це питання стоїть дуже гостро тому, що ми стали невід’ємною частиною їх прояву. Це стосується анексії Криму та появи терористичних організацій ДНР та ЛНР. Тому дуже цікавим є вивчення генези цього питання.

Росія як державне утворення на протязі всього свого існування вела війни проти інших народів та націй. Починаючи від Московії закінчуючи Російською Федерацією вона завжди нав’язувала свою волю за допомогою зброї. Із самого початку це була боротьба за «життєвий простір», яка згодом перетворилась у «збирання давньоруських земель». Московський улус довгий час підкорявся волі свого господаря – золотоординського хана. На його амбіційність також дуже вплинула концепція «Москва – третій Рим». Відтепер Московія вважала себе спадкоємницею не тільки Київської Русі, а і Візантійської імперії. Це наклало відбиток на подальші завоювання та збільшило її агресивність.

Після Північної війни Московія перетворилась на Російську імперію, і разом з нею з’явились «імперські амбіції», які перетворили її на авторитетну європейську державу. Відтоді її території постійно розширювались за рахунок земель колишнього хазяїна та території України. Російська імперія досягла апогею у своїх завоюваннях  у 1914 році, перед Великою війною. За більш ніж 300 років свого існування більшість часу вона провела у війнах, починаючи від Північної і закінчуючи Першою світовою.

Унаслідок перетворення Росії із монархічної імперії на радянську її войовничість не зникла, а переродилась. Ідею «третього Риму» замінили «світовою соціалістичною революцією» та продовжили воювати і знищувати інші нації та народи. Після Другої світової ситуація кардинально змінилась. З’явилась ядерна і термоядерна зброя. Замість війни явної почалась війна «холодна», але апетити імперії зростали разом із кількістю зброї. Змінилась ціль – розповсюдження комуністичної ідеології, коли колишні союзники стали смертельними ворогами. Створення нової зброї завжди створювало занепокоєння з боку суперника. Могутність одної держави завжди приводить до агресивної поведінки іншої. Так було і у 1962 році під час Кубинської кризи коли через розміщення американської ядерної зброї в Туреччині СРСР у відповідь розмістила її на Кубі.

Росія у всіх своїх іпостасях завжди себе комусь протиставляла. Подібна «ворожість позиції» завжди відрізняла її серед інших держав. Вона бачила навколо себе потенційних ворогів, які, начебто, посягали на її території.      

Теперішнім «ворогом» Росії є Північноатлантичний альянс. Замість ідеї третього Риму та соціалізму прийшла нова – ідея «русского мира» яка об’єднала всі старі. Сучасна Московія вважає себе спадкоємницею СРСР та Російської імперії і розробляє план щодо повернення територій які їм належали. Після анексії українського Криму почалась так звана «руська весна», яка продовжилась у вигляді війни на Донбасі.

В книзі Арона Реймона «Мир і війна між націями» можна знайти такі критерії войовничості нації: призвичаєність до жорстокості, агресивність, суворість або вплив військової моралі і тенденція до деспотизму або централізації. Призвичаєність до жорстокості виникає з релігійних ритуалів, спектаклів, спорту. В Росії це проявляється в тому, що церква як інститут який має пропагувати мир, любов до ближнього освячує зброю, військову техніку та наставляє іти на війну, спектаклі які ставляться в Москві про війну на Донбасі, що прославляють «героїв Новоросії». Агресивність проявляється в частоті імперських війн, та війн між державами. Як я вже писав вище, Росія майже ніколи не переставала воювати, навіть після розпаду СРСР. Війни у Придністров’ї, Чечні, Абхазії, Осетії та на Донбасі показують, що навіть після того як Російська Федерація проголосила себе демократичною державою, воювати вона не перехотіла. Тенденція до деспотизму або централізації розкривається в наявності або відсутності конституційних обмежень застосуванню влади. Російська «демократія» завжди проявляла тенденції до централізму. Вона є президентською республікою, але владу останні 15 років тримає одна людина разом із партією своїх посіпак які йому прислуговують. По суті законодавча гілка влади в Росії не має сенсу існувати, вона є лише показником того, що в РФ є начебто вільні вибори. 

Будь-який «діалог» з Росією неможливий з декількох причин, а саме:

-         Росія веде завойовницькі війни більше 150 років. Там вже сформувалася «нація війни». Її ціль – знищити Україну як незалежну державу;

-         для того щоб правителю Росії залишитися на «престолі» постійно треба показувати перемоги. Якщо успіхів не буде то царя замінять. Тому військові перемоги є пріоритетним завданням для Росії задля збереження стабільності всередині держави;

-         Україна знаходиться у сфері інтересу Росії, і це створює проблеми для зовнішньої політики нашої держави. Росіяни вважають українців «молодшими братами» і не хочуть нас відпускати. Навіть приводом до анексії Криму вони вважали те, що американці будуть будувати там свої бази які можуть зашкодити безпеці самої Росії, а війни на Сході нашої країни «защитой русскоговорящего населения»;

-         з Росією не можна вести ніякої правдивої розмови, бо вона давно погрузла в інформаційній облуді, зробивши зі своїх ЗМІ машину пропаганди і брехні, для якої далекі журналістські стандарти і правила подання об’єктивної інформації. Вони просто виконують розпорядження зверху, які надходять їм у вигляді директив або т.зв «джинси».

І на останок, Росія сама не піде з нами на діалог адже ціль війни у тому, щоб нав’язати свою волю переможеному.