Левченко Максим. Україна як лімітрофна держава: культурологічний аспект.
Багато слушних думок було почуто, багато обговорено. Але я вирішив підійти до цього питання під інакшим кутом зору, і присвятити свою статтю внутрішньому боку цього питання, проаналізувавши його культурологічну сторону. Як на мене отрималось досить творчо, гостро і навіть в дечому безжально. Як думаєте ви сподіваюсь почути вже за кілька хвилин.
Почнемо з того, що вже із самої нашої сьогоднішньої теми в мене визріває думка, що вона безперечно цікава для сучасного політолога, помітно, що вона не один день визрівала в головах науковців, і саме тут і зараз стало доречним винести її на поверхню для обговорення. По-друге, не помилюсь якщо скажу, що для більшості тут присутніх, і потенційних читачів цієї статті, слово «лімітрофний» на першому етапі було дуже зарозумілим і далеким від сприймання. Що ж це таке? Лімітрофними у 20-30-х роках минулого століття іменували держави, що утворилися після розпаду Російської імперії. А сама назва походить від грецьких «лімес», що означає «кордон», і «трофос» – «їжа». Поєднались ці два поняття в одне, бо в часи стародавньої Римської імперії населення її прикордонних провінцій мусило власним коштом годувати римські леґіони на своїй території. Тому поняття «лімітрофна держава» в цьому контексті викликає, знаєте, якесь призирство.
Термін, що широко використовувався у міжвоєнний період, нині оновлено і у вітчизняну політологію його ввів член-кореспондент НАН України М.І.Михальченко. Щодо ступеня дослідження «лімітрофу» то посеред багатьох проросійський пропагандиських статтей, якими як багном нашпигована всесвітня павутина, особливої уваги заслуговує наукова праця професора Піляєва «КОНЦЕПТУАЛЬНІ ЗАСАДИ КОНСОЛІДАЦІЇ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ ТА ГРОМАДЯНСЬКОГО СУСПІЛЬСТВА ЧЕРЕЗ ЄВРОПЕЙСЬКУ СПАДЩИНУ РУСІ-УКРАЇНИ», звідки я надалі і почерпну основний меседж для розуміння лімітрофності України в культурологічному контексті. Але це не буде тупим плагіатом, відповідь я обгрунтую!
Так от, серед характерних рис лімітрофу вельмишанований мною професор Піляєв назвав те, що лімітрофна країна не є самостійним об’єктом геополітики, її внутрішня політика визначається її геополітичним положенням і зовнішніми чинниками, а сама країна перебуває на такому своєрідному «санітарному кордоні». «Логіка поведінки лімітрофів визначається геополітичним положенням, тобто лімітрофність впливає як на внутрішні процеси, так і на зовнішні можливості країни» — зазначив Ігор Славович під час захисту свого наукового дітища. Подолати синдром периферійності, лімітрофності, «сірої зони Європи», як на мене, Україна здатна лише через консолідацію національної свідомості навколо духовно-культурної спадщини, європейських цінностей та своєї історичної пам’яті.
Свіжо постає в моїй голові спогад, як не далі ніж на минулій парі ми з Вами говорили про ситуацію щодо каналу «Інтер» , і високоповажний Олег Олександрович, наприкінці підвів нас до думки що це є нічим іншим як боротьбою кланів за корисний інформаційний ресурс перед позачерговими виборами. Я ж вкотре підтверджу свою позицію, що ситуація на каналі якраз і є зривом того самого курсу до консолідації національної-свідомості навколо духовно-культурної спадщини, європейських цінностей та відродження нашої істинної історичної пам’яті, що спрямований на подолання лімітрофності нашої держави. Поки в нас мовлять, прикриваючись підтримкою і задоволенням потреб «как-би русскоговорящего населения» в нашій країні, такі мовники як фірташівський Інтер і ахметівська Україна і далі в нового покоління незалежності розвиватиметься повний несмак, який нам ретранслюються в українських за виробництвом і кацапських за змістом мильних серіалах, розвиватиметься схильність до совковості, а все українське і далі вважатиметься запліснявілою шароварщиною і меншовартісним в порівнянні з великим русским миром, який несеться бурхливою річкою російськомовності на всіх рівнях, починаючи з університетських коридорів, найперше уст студентів і як не дивно викладачів, які б в ідеалі мали знати українську, і не псувати її тою калькою двомовності якою вони її псують, показуючи цим свою недолугість і меншовартість. І ця недолуга мова чується навіть у владних коридорах.
За даними основних соціологічних параметрів Україна розвивається як плюралістич-не, євро-орієнтоване суспільство, де переважна українців асоціює своє походження від Київської, Галицько- Волинської і Литовської Русі – як європейських держав зі сталими традиціями самоврядування, поваги до прав і гідності кожної особистості, приватної власності, багатокультурним та багатоконфесійним середовищем проживання. Ординська традиція управління ніколи не була для України органічною. Ідея, культура, ідеали та цінності євро- пейської України здатні створити, по суті, потужну Soft Power на просторах Східної Європи, спроможну безкомпромісно завойовувати серця та думки патріотів як всередині нашої держави, так і створити мільйони переконаних симпатиків нашої держави як в Європі, так і в колишньому просторі Радянського Союзу. Просто Україна має посилити позиції європейської цивілізації, стати справжнім бастіоном Європи в бурхливому морі глобалізаційних процесів. Відновлюючи історичну правду, консолідуючись навколо своєї славетної історії та багатотисячолітньої духовної спадщини наших пращурів, вважали б за нагальне в законодавчому порядку визнати Україну історичною та духовною спадкоємицею Київської, Галицько- Волинської і Литовської Русі та, з метою відновлення втрачених зв’язків сформованих протягом багатолітньої історії нашої Батьківщини. І врешті зробити так, аби Україна стала сакральним знаком ідентичності української нації, а її прадавня історія, культура, вірування, традиції – стрижнем повноцінного масштабного практичного об’єднання Українського народу.
Підходячи до підсумку візьму сміливість заявити, що аби Україна перестала бути лімітрофною, інформаційний і культурний курс має бути лише на своє, на українське. Рівняння на європейські стандарти і зразки у всьому в чому можна. А хто і далі навішуватиме нам про спільний корінь і те, що російське в Україні притісняється і ніби-то заслужено повинно мати місце на нашій землі, того я вважатиму своїм особистим найзатятішим ворогом.
Лише повернувшись до свого споконвічного історичного кореня, зібравши в єдиний кулак всю нашу національну свідомість, гуртуючи громадян навколо найдавніших духовно-культурних цінностей, що становлять глибинний фундамент, першооснову великих цивілізацій давнини (згадаймо і ведичну Індію, Персію, Стародавній Єгипет, Елладу, Рим), ТОБТО мобілізувавши пасіонарно-інноваційний потенціал молодої української мови та української культури, Україна може вирватися з «сірої зони» лімітрофності й постати повноцінною цивілізаційною альтернативою московському улусу, що звужується протягом останнього двадцятиріччя до континентальної «Азіопії» і спирається на ординську традицію управління з її дихотомією «правитель – натовп», що вже багаторазово призводила до всілякої смути.
Якщо наша держава через дурні дрібниці не пройде чергового випробування на міцність (в тому числі і культурологічного) – а саме цього абсолютно точно і намагаються вже котрий рік досягти наші вражі і ниці ненависники-кацапи, українську державу вже незабаром чекає обіцяна Революція Справедливості, яка безжально і криваво змете всіх кривдників і плюндрівників України на всіх рівнях. Начувайтесь, воріженьки! Слава нації!
Левченко Максим. Пл - 41.